Державна установа "Інститут геронтології ім.Д.Ф.Чеботарьова НАМН України"

Дмитро Федорович Чеботарьов

 

Дмитро Федорович Чеботарьов (1908-2005) – всесвiтньо вiдомий вчений-геронтолог, академiк АМН СРСР (1966-1991), академiк Нацiональної АН України (1992-2005), академiк АМН України (1992-2005), академiк Росiйської АМН (1991-2005), лауреат Державної премiї УРСР, Заслужений дiяч науки УРСР (1964).

Народився 17 вересня 1908 р. у Києвi. Iнтерес до наукових дослiджень проявився ще в роки навчання у Київському медичному iнститутi, який Дмитро Федорович закiнчив у 1933 р. Перебуваючи в аспiрантурi у вiдомого терапевта академiка В.М. Іванова, вiн у 1938 р. захистив кандидатську дисертацiю “Дивертикули травного тракту”.

В роки Великої вiтчизняної вiйни працював рентгенологом шпиталю № 1420 в Тбiлiсi.

З 1945 р. навчався в докторантурi у акад. М.Д. Стражеска в Iнститутi клiнiчної фiзiологiї АН УРСР, яким керував акад. А.А. Богомолець. У 1953 р. захистив докторську дисертацiю “Гiпертензивний синдром вагiтних”.

У 1953-1954 рр. заступник з наукової роботи директора Українського iнституту клiнiчної медицини iм. М.Д. Стражеска. В 1954 г. отримав звання професора. З 1954 по 1961 р. очолював кафедру терапiї в Київському iнститутi удосконалення лiкарiв. Водночас був головним терапевтом (1955-1961 рр.) та головою Вченої ради МОЗ УРСР (до 1964 р.). В 1961 р. обраний чл.-кор. АМН СРСР, у 1966 р. – академiком АМН СРСР.

Перші дослiдження Д.Ф. Чеботарьова в 30-тi роки минулого сторiччя були присвяченi питанням гастроентерології. В пiслявоєннi роки вiн глибоко вивчав особливостi обмiну речовин та функцiй серцево-судинної системи при фiзiологiчнiй та патологiчнiй вагiтностi. У його монографiях “Гiпертензивний синдром вагiтних” (1956) i “Внутрiшня патологiя в клiнiцi акушерства та гiнекологї” (1960) вперше представлено науково обгрунтованi рекомендацiї по лiкуванню серцево-судинних захворювань у вагiтних, а також подано новi данi щодо патогенезу артерiальної гипертензiї при пiзньому токсикозi.

Найбiльш тривалий та плідний період діяльності Д.Ф. Чеботарьова поєднаний з Iнститутом геронтологiї АМН СРСР (тепер - АМН України). У 1958-1961 рр. вiн працював на посадi керiвника клiнiчного вiддiлу, а з 1961 по 1987 рр. очолював Iнститут. Це був перiод становлення, iнтенсивного розвитку та розквiту геронтологiї в СРСР. Завдяки невтомнiй органiзацiйнiй та науковiй дiяльностi Дмитра Федоровича в нашiй країнi набули поширення геронтологiчнi дослiдження i фактично було створено герiатрiю як нову галузь медичної науки та нову медичну спецiальнiсть. Пiд керiвництвом Д.Ф. Чеботарьова Київський Iнститут геронтології отримав визнання у всьому свiтi як один з найбiльших центрiв по дослiдженню механiзмiв старiння, розробцi методiв дiагностики, профілактики та лiкування передчасного старiння i зумовленої ним патологiї. Визнанням авторитету Iнституту стало проведення у 1972 р. в Києвi 9-го Конгресу Мiжнародної асоціації геронтологів, а також обрання Д.Ф. Чеботарьова президентом асоцiацiї (1972-1975 рр.).

Д.Ф. Чеботарьов – автор близько 400 робiт, з яких 10 пiдручникiв та 9 монографiй. Серед них перша в країнi монографiя “Серцево-судинна система при старiннi” (1967), перший посібник для терапевтiв “Герiатрiя в клiнiцi внутрiшнiх хвороб” (1976), перший посiбник для середнього медичного персоналу “Догляд за хворими лiтнього та старечого вiку” (1975). Монографiю “Герiатрiя в терапевтичнiй практицi” (1993) вiдзначено премiєю iм. С.П. Боткiна Росiйської АМН (1994) та премiєю iм. М.Д. Стражеска НАН України (1995). Дмитро Федорович був редактором першого в країнi керiвництва для лiкарiв “Основи геронтологiї” (1969), “Довiдника по герiатрiї” (1972), тритомного радянсько-нiмецького керiвництва по геронтологiї на нiмецькiй мовi (1978). Пiд його редакцiєю видано 28 збiрок наукових праць Iнституту, якi отримали широке визнання у науковому свiтi.

Пiд керiвництвом Дмитра Федоровича виконано 40 дисертацiй, серед яких 13 – докторських.

У 1970 р. Д.Ф. Чеботарьов органiзував першу в країнi кафедру геронтології та герiатрiї при Київському iнститутi удосконалення лiкарiв, якою керував протягом кількох років.

У 1963-1988 рр. очолював Всесоюзне науково-медичне товариство геронтологiв та герiатрiв, був радником ВООЗ та Центру соцiального розвитку та гуманiтарних питань ООН, членом виконавчого комiтету Мiжнародної асоцiацiї геронтологiв, членом правлiння Всесоюзного та Українського товариств терапевтiв та кардiологiв, членом Нiмецької Академії природознавства “Леопольдiна”, почесним членом нацiональних товариств геронтологiв Болгарiї, Нiмеччини, Угорщини, Польшi, Iталiї, Бразилiї, Чехословаччини, членом редакцiйних колегiй багатьох вiтчизняних та закордонних журналiв.

За видатнi заслуги у розвитку геронтології у свiтi Д.Ф. Чеботарьова нагороджено медаллю ВООЗ та Мiжнародною премiєю (медаллю) iм. Ф.Верцара.

За визначний внесок у розвиток охорони здоров’я та медичної науки його нагороджено орденом Жовтневої революцiї, трьома орденами Трудового Червого Прапора, Орденом Дружби народiв Росiйськогії Федерацiї, Почесною грамотою Верховної Ради України.

Подробный очерк о Дмитрии Федоровиче можно прочитать на странице

http://geront.kiev.ua/personal/Chebotarev_ocherk.htm