Історія Інституту

Інститут геронтології Національної Академії медичних наук України одна з провідних вітчизняних науково-практичних медичних установ, що має багатий досвід і визнання в розробці комплексної проблеми старіння.
Українська геронтологія має давні традиції, починаючи від І.І.Мечникова, О.О.Богомольця, І.І.Шмальгаузена, О.Н.Сєвєрцова, О.В.Нагорного.
Логіка подальшого розвитку медико-біологічної науки та її організації в колишньому СРСР поставила на порядку денному необхідність організації спеціалізованого інституту, який мав вирішувати комплексну проблему старіння. І в 1958 р. було відкрито перший в СРСР і один з перших у світі Інститут геронтології АМН СРСР.
В 1958-1961 рр. Інститутом керував учень О.О.Богомольця, відомий патофізіолог, академік АМН СРСР М.М.Горєв. В 1961р. Інститут очолює академік АМН СРСР Д.Ф. Чеботарьов
клініцист широкого профілю, послідовник М.Л. Стражеска та В.М.Іванова. В 1988 р. Інститут очолив доктор мед. наук, професор, академік НАМН України В.В. Безруков, вихованець Інституту. В.В. Безруков поєднує дослідження в галузі експериментальної фізіології старіння з досвідом спеціаліста по соціальним аспектам геронтології, якого він набув протягом роботи в Центрі ООН із соціального розвитку та гуманітарних питань у Відні.
Створення Інституту було дуже своєчасним: в середині ХХ сторіччя в економічно розвинутих країнах світу демографічна ситуація все більше визначалася прогресуючим постарінням населення. Це ставило перед суспільством проблему дослідження стану здоров'я людей старших вікових груп та їх потреб у різних видах медико-соціальної допомоги. Це, в свою чергу, спонукало дослідників до поглибленого вивчення біологічних та клінічних аспектів проблеми старіння. Вже з перших років функціонування Інституту були сформовані три провідні напрями його діяльності: 1) дослідження механізмів старіння та пристосування організму, ролі процесів регуляції в цих механізмах; 2) вивчення особливостей патогенезу, діагностики, клініки, лікування та профілактики захворювань, що найчастіше зустрічаються в похилому та старечому віці; 3) дослідження ролі соціальних і гігієнічних факторів в старінні та довголітті.
В 1960-1970 рр. Інститут виріс в потужний науковий центр, зросло його значення як головного в країні по проблемам геронтології та геріатрії. Знаменною подією в житті Інституту, що характеризує визнання його як всесвітньо відомого центру з проблем старіння стало проведення в Києві в 1972 р. 9-го Конгресу Міжнародної асоціації геронтологів. На базі Інституту також було проведено ряд семінарів ВООЗ та ООН, міжнародних, всесоюзних та республіканських наукових конференцій і симпозіумів.
Важливий етап в розвитку Інституту почався в 1993 р.
з моменту створення Академії медичних наук України, коли Інститут увійшов до складу її медико-біологічного відділення.
Сьогодні Інститут геронтології
наукова установа, мету якої становить дослідження проблеми старіння та координація експериментальної медико-біологічної, клінічної і соціально-гігієнічної роботи, що проводиться із зазначеної проблеми в різних наукових і практичних колективах України.

Попердня версія сторінки