ВОЙТЕНКО В.П. - до 80-річчя з дня народження

Посилання на другу частину

РУБРИКА: ВИСТАВКИ - монографії, брошури, препринти

МЕДИК СТОЛИЦІ, лютий 2014 року, № 2 (121), с. 12.

До 80-річного ювілею д. мед. н., професора, заслуженого діяча науки і техніки України, лауреата Державної премії України, завідувача лабораторії математичного моделювання процесів старіння ДУ «Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України» ВОЙТЕНКА Володимира Платоновича.
Колектив інституту щиро вітає Войтенка Володимира Платоновича з ювілеєм. Прийміть від усіх нас поздоровлення та побажання творчої наснаги, наукових досягнень, міцного здоров’я та довголіття.
Войтенко В. П., 1934 року народження, закінчив у 1957 році Київський медичний інститут зі спеціальності педіатрія. В Інституті геронтології працює з 1964 року (у 1964-1972 рр. – на посаді старшого наукового співробітника лабораторії біохімії, з 1972 року – завідувача лабораторії генетики, з 1992 року – математичного моделювання процесів старіння). Протягом багатьох років Войтенко В. П. здійснює керівництво експериментальними науковими дослідженнями, присвяченими визначенню впливу стресів на біологічний вік та тривалість життя Drosophila melanogaster, а також демографічними дослідженнями, присвяченими аналізу впливу екологічною забруднення та соціально-економічного розвитку на медико-біологічні характеристики населення різних регіонів України, здійснює математичне моделювання з використанням математико-статистичних моделей.
Войтенко В. П. є автором балансової теорії старіння (Войтенко В. П., 1987), ним запропоновано батарею тестів для оцінки біологічного віку людини (Войтенко В. П., 1982).
Під керівництвом Войтенка В. П. виконано 6 кандидатських дисертацій; він був консультантом 3-х докторських дисертацій. Має 304 опублікованих наукових роботи, серед них монографії: «Україна очима лікаря». «Інвалідність в Україні», «Демографічна криза в Україні», «Інтегративна радіоекологія (демографічні моделі)», є засновником 15-ти випусків Медико-демографічних атласів України.
Активно працює у науковій публіцистиці, займається лекційною діяльністю серед населення м. Києва, виступає по радіо і на телебаченні.
Директор ДУ «Інститут геронтології
ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України»,
академік НАМН України
В. В. Безруков.

СЛОВО ПРОСВІТИ, 31 січня 2014 року

У лютому 2014 року виповнилося 80 років із дня народження Володимира Платоновича Войтенка, доктора медичних наук, професора, заслуженого діяча науки і техніки України, лауреата Державної премії України, завідувача лабораторії математичного моделювання процесів старіння ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”.
Колектив інституту щиро вітає Володимира Платоновича з ювілеєм. Прийміть від усіх нас поздоровлення та побажання творчої наснаги, наукових досягнень, міцного здоров’я та довголіття, а також подяку за великий внесок у розвиток медичної науки та демографії, експериментальних досліджень у галузі геронтології.
Володимир Платонович Войтенко народився 4 лютого 1934 року на Житомирщині в с. Вишпіль Черняхівського району. 1957 року закiнчив Київський медичний інститут зi спецiальностi педіатрія. В. П. Войтенко почав свою трудову діяльність як дільничний лікар-педіатр міської лікарні м. Балхаш у Казахстані. Але вже 1959 року він повернувся у стіни рідного інституту, цього разу як аспірант кафедри факультетської педіатрії. Після завершення навчання в аспірантурі й захисту кандидатської дисертації В. П. Войтенко – молодший науковий співробітник Центральної лабораторії Київського медичного інституту, а з 1964 року – старший науковий співробітник лабораторії біохімії Інституту геронтології АМН СРСР, на той час єдиного в Радянському Союзі. 1972 року Володимир Платонович очолив тут лабораторію генетики, з 1992 року – математичного моделювання процесів старіння.
В. П. Войтенко – провідний фахівець із вивчення біології старіння і демографічних віддзеркалень пов’язаної з віком патології. Протягом багатьох років він веде науково-дослідну роботу, присвячену вивченню впливу чинників довкілля на біологічний вік, захворюваність і тривалість життя; проводить дослідження, присвячені математичному моделюванню демографічних процесів в Україні, а також впливу на ці процеси різних чинників екологічної та соціальної природи. Великий статистичний матеріал і широкий спектр методів багатовимірного математичного моделювання стали підмурком для проведеної проф. В. П. Войтенком комплексної оцінки впливу економічних і екологічних чинників на міжрегіональні варіації медико-демографічної ситуації в Україні. На цьому ґрунті вивчена роль соціальної маргіналізації в катастрофічному перебігу епідемії ВІЛ/СНІДу і туберкульозу в деяких регіонах України.
Проф. В. П. Войтенку належить пріоритет у розробці теоретичних і методичних проблем геронтологічної генетики. Під його керівництвом проведене унікальне в СРСР (і Україні) дослідження пар близнюків середнього і похилого віку, визначена кількісна оцінка впливу спадкових чинників на фізіологічні системи організму і пов’язану з цим патологію. За дослідження генетичних механізмів старіння та пов’язаної з віком захворюваності В. П. Войтенко удостоєний Державної премії УРСР (1984 р.).
Запропоновані В. П. Войтенком методи визначення біологічного віку дозволили деталізувати вплив опромінення на фізіологічні системи та інтегральну оцінку їхніх вікових зрушень у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС. Ці методи репрезентовані в кількох зарубіжних довідниках. Проф.    В. П. Войтенко запропонував еволюційно-генетичну (балансову) теорію старіння, яка органічно спирається на поняття антагоністичної плейотропії та сучасні концепції надійності біологічних систем.
Під керівництвом В. П. Войтенка виконано 6 кандидатських і 3 докторських дисертацій. Він – автор понад 300 наукових робіт, із яких 14 монографій, найбільш цитовані: “Здоров’я здорових”, “Україна очима лікаря”, “Інвалідність в Україні”, “Демографічна криза в Україні”, “Інтегративна радіоекологія (демографічні моделі)”. За ініціативою проф. В. П. Войтенка започатковане видання “Медико-демографічного атласу України”, він редактор і співавтор 15 тематичних випусків атласу.
Володимир Платонович активно працює у царині публіцистики, займається лекційною діяльністю, виступає по радіо і на телебаченні, протягом багатьох років співпрацює з Українським радіо та друкованими ЗМІ, висвітлюючи біологічні передумови та медико-соціальні проблеми процесу старіння. Також В. П. Войтенко знаний як талановитий поет і прозаїк.
Колектив інституту висловлює подяку Володимиру Платоновичу Войтенку за визначний особистий внесок у розвиток української геронтології та геріатрії, підготовку кадрів і активну популяризацію наукових знань.
Колектив лабораторії математичного моделювання процесів старіння ДУ “Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова НАМН України”.

МОНОГРАФІЇ

Войтенко Владимир Платонович. Системные механизмы развития и старения : монография / В.П. Войтенко, А.М. Полюхов. – Л. : Наука, 1986. – 182 с.
В монографии рассматриваются общие положения теории систем и перспективы системных исследований в ауксологии, экспериментальные модели онтогенетических процессов, опирающиеся на методологию системного анализа, логико-математические подходы, позволяющие моделировать поведение биосистем и их изменения в онтогенезе. В основу работы положены собственные исследования авторов, концентрирующиеся вокруг двух основных проблем: 1) моделирование и интегральная оценка биологического возраста, 2) системный анализ парных функций мозга в онтогенезе. Существенный аспект работы – оценка генетических влияний на процессы развития и старения по данным клинико-физиологического обследования близнецов разного возраста. Анализ и обобщение полученных результатов приведены на основе современных методов статистического моделирования с использованием специальных алгоритмов для ЭВМ.
***
С. 92. Термин «гомеоклаз» (от греческого homoios – сходство, тождество, и clasis – ломка, перелом), составленный по аналогии с терминами «гомеостаз» и «гомеорез», должен отразить несколько важных аспектов старения. Во-первых, это неразрывная связь старения с фундаментальными закономерностями биологической организации – теми, которые определяют способность организма и к сохранению самотождественности, и к эквифинальному развитию. Во-вторых, это системность старения, его несводимость к сумме отдельных нарушений. В-третьих, это разрушительность старения, его антигомеостатический, дезадаптационный характер. Сравнительная характеристика процессов, соответствующих понятиям гомеостаза, гомеореза и гомеоклаза, приведена в табл. 21. Введение нового термина оправдано в том случае, если за ним стоит продуктивное понятие. На наш взгляд, состояние геронтологии отражает достаточно высокий теоретический ранг тех понятий, которыми она оперирует. Что касается адекватного им термина, то попытки сконструировать его нельзя назвать удачными. Так, М. С. Мильман (1926) обозначил старение как «нормальную болезнь», А. А. Згурский (1981) использовал выражение «эндогенный стресс». В том и другом случае очевидно стремление отразить системную парадоксальность (неразрешимость) старения, но сами термины, в которых прилагательное противоречит смыслу существительного, не совсем удовлетворительны.
***

Войтенко Владимир Платонович.     Факторы смертности и продолжительность жизни : монография / В.П. Войтенко. – К. : Здоров’я, 1987. – 144 с.
Монография посвящена проблемам, связанным с продолжительностью жизни человека и его смертностью. Автор рассматривает социально-генетические, медицинские и общебиологические подходы к изучению продолжительности жизни. Большое внимание уделено математическим моделям смертности, их логической структуре и медико-биологической интерпретации входящих в них параметров. Отдельная глава посвящена многомерной факторной модели, открывающей новые перспективы в изучении смертности. В монографии обсуждаются экзогенные и эндогенные компоненты смертности, их связь с возрастом. На этой основе автор рассматривает концепцию о гомеоклазесистемной дестабилизации жизненный функций в процессе старения. Заключительные главы посвящены обсуждению противоречивых тенденций, связывающих успехи цивилизации и продолжительность жизни человека, демографическим и футуристическим прогнозам ее увеличения.
Для геронтологов, демографов, патофизиологов, врачей различного профиля и научных работников, работающих в области моделирования и анализа смертности.

Бутенко Геннадий Михайлович.     Генетические и иммунологические механизмы возрастной патологии : монография / Г.М. Бутенко, В.П. Войтенко. – К. : Здоров’я, 1983. – 142 с.
В монографии анализируется взаимосвязь возрастной патологии человека и многообразных нарушений обмена и регуляции, сопутствующих старению. Рассматривается сопряженность глубинных механизмов старения и таких признаков заболеваний в старости, как полиморбидность, прогредиентное течение, неблагоприятный прогноз. Освещены генетические аспекты индивидуальных, половых и популяционных различий смертности и продолжительности жизни, а также наследственные влияния на сердечно-сосудистые заболевания, рак и сахарный диабет. Большое внимание уделено наследственным синдромам преждевременного старения (прогериям). Описаны причины и механизмы возрастных сдвигов в отдельных звеньях системы иммунитета. На основе экспериментальной модели гетерохронного парабиоза осуждаются некоторые общие закономерности старения. Изложены иммунологические аспекты наиболее частых заболеваний лиц пожилого и старческого возраста, в том числе – аутоиммунные процессы. Рассматривается проблема физиологического и патологического старения.
Для геронтологов, генетиков, патофизиологов, иммунологов, терапевтов и др.

Надежность и старение биологических систем / Д. М. Гродзинский, В. П. Войтенко, Ю. А. Кутлахмедов, В.К. Кольтовер. – К.: Наук. думка, 1987. – 176 с.
В монографии рассматриваются процессы старения биологических объектов в связи с проблемой надежности биологических систем. Отмечается ведущая роль систем восстановления и резервирования, лежащих в основе поддержания высокой надежности биосистем, в становлении процессов старения на разных уровнях интеграции.
Обсуждаются принципы становления процесса старения в многоклеточном организме от элементарных молекулярных событий до генерализованных организменных проявлений. Анализируется процесс старения на основе теории надежности биологических систем. Проводится надежностный анализ процессов старения на разных уровнях иерархии и у различных организмов, исследуются его количественные закономерности. Рассматриваются эволюционные аспекты старения.
Монография предназначена для биологов, цитологов, генетиков, специалистов в биологии старения, геронтологов и медиков разных специальностей, а также математиков, интересующихся проблемами биологии.

Войтенко В.П. Смертність і тривалість життя: аналіз та прогноз / В.П. Войтенко. – К.: Здоров’я, 1990. – 167 с. – ISBN 5-311-02519-0.
Монографія присвячена проблемам, які виникають при вивченні тривалості життя і смертності. В ній зачіпаються загальнобіологічні, соціально-гігієнічні і медичні аспекти смертності. Велика увага приділяється математичним моделям в демографії, логічній структурі їх та інтерпретації параметрів, на яких вони ґрунтуються. Всебічно розглядається факторна модель тривалості життя і смертності, яка відкриває нові перспективи перед медичною демографією. На основі факторної моделі аналізуються ендогенні й екзогенні компоненти загальної смертності і смертності від окремих причин (злоякісних новоутворень, хвороб серцево-судинної системи, інфекційних та паразитарних захворювань, нещасних випадків, травм і отруєнь). Висвітлюється вплив на смертність і тривалість життя таких чинників, як урбанізація, стабільність сім’ї, алкоголізм, наркоманія та ін. Спираючись на великий фактичний матеріал, автор дає оцінку демографічним тенденціям, пов’язаним з розвитком суспільства, науки й охорони здоров’я в ХХ ст. Детально аналізує зміни за останні 100 років смертності і тривалості життя на Україні. Підкреслює вплив антропогенних чинників (у першу чергу – промислових забруднень життєвого середовища) на структуру причин смерті і тривалість життя.
Для демографів, геронтологів, патофізіологів, лікарів різного профілю і науковців, які працюють над проблемами аналізу і моделювання смертності.

Войтенко В. П. Здоровье здоровых / В. П. Войтенко. – К.: Здоровья, 1991. – 248 с. – ISBN 5-311-00623-4.
В книге рассматриваются медико-биологические, психологические, социальные и философские аспекты учения о здоровье (санологии) – одного из наименее разработанных разделов медицины. Анализируется организации процессов жизнедеятельности, единство тех механизмов регуляции и адаптации, с которыми связано как оптимальное функционирование физиологических систем (здоровье), так и отклонение от него («предболезнь» и болезнь). Большое внимание уделено проблеме стресса, механизмам формирования «третьего состояния», отделяющего здоровье от клинически диагностируемой патологии. Рассматриваются сходство и различие нозологических и ненозологических подходов к диагностике и выработке прогноза. Анализируется проблема оценки индивидуального биологического возраста – одного из наиболее новых методов ненозологической диагностики. Обсуждается роль возраста, пола, конституции, наследственности и образа жизни в определении здоровья и патологии. Рассматриваются логико-математические модели физиологических и патологических процессов, перспективы использования ЭВМ в медицине. Обобщаются данные литературы об экологии человека, специфике взаимодействий в системе человек – среда, антропогенных и социогенных предпосылках патологических процессов.
Для практических врачей различного профиля и научных работников.

Войтенко В.П. Україна очима лікаря / В.П. Войтенко. – К.: Фітосоціоцентр, 2007. – 190 с. – ISBN 966-306-134-1.
ВІД АВТОРА
Демографія, лишаючись самостійною науковою дисципліною, має точки дотику з економікою, соціологією та медициною. В цьому (як і в багатьох інших випадках) віддзеркалюється давня теза про те, що реальність єдина, а розділені лише наукові кафедри.
Процеси трансформації сучасної України – глибше чи поверховіше – зачепили практично все в житті народу, окремих верств населення і кожної людини. Медико-демографічні проблеми набули виключної соціальної гостроти.
Високий рівень травматизму, захворюваності та смертності на тлі низької народжуваності спричинили інтенсивну депопуляцію (вимирання населення); терміни «криза» чи «катастрофа» щодо цього не є перебільшеннями. Але проблема полягає не в публіцистичних спекуляціях довкола похмурої реальності, а в її всебічному вивченні. Йдеться, зокрема, про аналіз регіональних відмінностей, винятково великих у нашій державі.
Започатковане лабораторією математичного моделювання процесів старіння Інституту геронтології НАМН України видання «Медико-демографічного атласу» нараховує вже вісім випусків. Робота над ними стала підмурком для оцінки ситуації насамперед із точки зору лікаря; шановні читачі цієї книги мають можливість дати свою власну оцінку такого підходу до проблеми.
На жаль, офіційний статистичний матеріал, на який в роботі спираються демографи, Держкомстат (через технологічні причини) публікує з певним запізненням. Доводиться аналізувати, кажучи фігурально, не події, а їх сліди. Проте інерційність демографічної ситуації, неможливість її різких короткотермінових зрушень певною мірою нівелює цей недолік.
Маю надію, що матеріал, викладений в 5 тематичних розділах, зацікавить не лише медиків (студентів, лікарів різних спеціальностей і науковців), а й широкий загал. Демографія подібна водночас і до телескопа, і до мікроскопа. Це – цікаво, а за всі недоліки написаного відповідальність беру на себе.
Насамкінець маю приємність висловити подяку колегам по Інституту геронтології, а передовсім своїм співробітникам з лабораторії математичного моделювання, за допомогу в проведенні досліджень. Особлива подяка к. б. н. Наталі Кошель, яка готувала рукопис до друку.

В.П. Войтенко,
доктор медицини, професор, лауреат Державної премії України
2007, липень
* З повним текстом монографії можна ознайомитись
у науковій бібліотеці Інституту геронтології

Войтенко В.П. Інвалідність в Україні. Демографічні студії / В.П. Войтенко, Н.М. Кошель. – К.: Наук. світ, 2008. – 197 с. – ISBN 978-966-675-532-5.
Монографія присвячена медико-демографічним та медико-соціальним дослідженням проблем інвалідності в різних регіонах України.
Призначена науковцям, практичним лікарям, фахівцям медико-соціальної експертизи, демографам та фахівцям з соціальної гігієни.
ВІД АВТОРІВ
Економіка, соціологія, демографія, соціальна гігієна і медицина мають кожна своє дослідницьке поле. Водночас ці науки, нашаровуючись навзаєм, творять миготливу мозаїку інтердисциплінарних студій.
Беручись до такої «інтер-аналітики», дослідник має усвідомлювати небезпеку, пов’язану з виходом за межі своєї компетентності. Медико-демографічні та медико-соціальні дослідження проблем інвалідності є комплексними за визначенням, і автори сподіваються на толерантність шановних читачів.
Чим складнішою є проблема, тим кориснішим стає математичне моделювання, спрямоване на спрощене (і зрозуміліше) трактування конструкції складних систем. При цьому може виникнути спокуса «сховатися за комп’ютер» там, де немає ясності. Маючи багаторічний досвід в цій царині, знаємо про таку небезпеку і переконані, що обминули її. Будь-яка модель має логіко-математичну сутність. Стикаючись із результатом, логіка якого лишається незрозумілою, не приховуємо цього від читачів.
Маємо надію, що книжка стане в пригоді науковцям і практичним лікарям. Фахівці з медико-соціальної експертизи знайдуть у ній віддзеркалення і труднощів, з якими стикаються в роботі, і свого вагомого внеску в розв’язання медико-соціальних проблем. Фахівцям з лікувальної медицини, можливо, корисно буде глянути на свою роботу з «соціального боку». Демографи та фахівці з соціальної гігієни, ймовірно, матимуть найбільше коментарів і зауважень; будемо за них вдячні.
Кілька слів про різні шрифти, на застосування яких ми наважилися після деяких вагань. Дрібним набрані фрагменти, найбільше спеціалізовані (зокрема, загальнотеоретичні, математичні, соціологічні) – і, можливо, найбільш цікаві.
Насамкінець маємо приємність за допомогу в роботі висловити подяку колегам по Інституту геронтології НАМН України і особливо нашим співробітникам по лабораторії. За інформаційну підтримку окрема подяка лікарям вищої категорії А.П. Войтенко, Л.М. Ковальчук і В.А. Чернявському, керівникові та співробітникам Центру медико-соціальної експертизи м. Києва.
* З повним текстом монографії можна ознайомитись
у науковій бібліотеці Інституту геронтології

Войтенко В.П.     ВІЛ/СНІД в Україні / В.П. Войтенко. – К. : Фітосоціоцентр, 2008. – 262 с. – ISBN 978-966-306-127-6.
ВІД АВТОРА
Є старий анекдот про нью-йоркського українця – мийника вікон: випав із вікна на сотому поверсі, злякався, а тоді оговтався і, долетівши до двадцятого поверху, втішено подумав: «Поки що все нормально». Саме так ми – урядовці та суспільство – сприймаємо проблему ВІЛ/СНІДу. Вірус імунного дефіциту людини (ВІЛ) паралізує систему самозахисту організму. Уявіть державу, в якій не функціонують армія, міліція, служба безпеки, пожежна охорона і прикордонні війська. Для такої держави кожна внутрішня чи зовнішня загроза стає фатальною; смертельно небезпечним є викликаний вірусом «синдром набутого імунного дефіциту» (СНІД). Від людини до людини ВІЛ може передаватися через статеві контакти, через забруднені часточками інфікованої крові шприци і голки наркоманів, під час переливання крові від інфікованого донора, а також від вагітної матері до дитини. Між зараженням і клінічними виявами хвороби минають місяці чи роки, упродовж яких носій ВІЛ може ненавмисне інфікувати інших. Утім, відомі тисячі випадків, коли ВІЛ/СНІД поширюється від людей, які знають про свій стан, роблять це через недбалість або й навмисне. Рекордним у цьому сенсі є випадок в Ізраїлі, де заражений буквально полював на «чистих», відтак інфікував близько 500 статевих партнерів. У законодавстві багатьох країн (нашої також) передбачено кримінальну відповідальність за навмисне зараження, але відповідна стаття Кримінального кодексу мало впливає на реалії. Закон не забороняє народжувати ВІЛ-інфікованим жінкам: на щастя, в організм дитини вірус потрапляє не завжди. Але... Улітку 2007-го року преса повідомила про мамусю, яка народила вже третю інфіковану дитину. 70 % ВІЛ-позитивних дітей народжується в соціально неблагополучних сім’ях, так що державні субсидії на дитину матимуть, крім позитиву, і такі наслідки.
Через десятки капілярів ВІЛ-інфікована кров просочується в кровообіг найбільш пуританських прошарків суспільства – годі вже говорити про «звичайних» людей із «середньостатистичними» нормами поведінки. Реальною є загроза зараження для лікарів і пацієнтів під час медичних маніпуляцій та операцій. З численних повідомлень преси й телебачення всі знають про інфікування дітей в одній із лікарень у Лівії, за це було засуджено до страти і зрештою помилувано пакистанського лікаря і болгарських медичних сестер. Історія щодо відповідальності не зовсім зрозуміла, але головне – сам факт інфікування кількох сотень дітей. Менш масштабні нещастя такого штибу трапляються скрізь, були вони і в нас.
В Україні за 2000-2006 роки кількість ВІЛ-інфікованих зросла в 2,18 рази і сягнула майже 65 тис, а кількість хворих на СНІД – увосьмеро (7,2 тис. осіб). Зауважимо, що йдеться про категорію людей, які перебували чи перебувають на офіційному обліку в медичних закладах. Лишається невідомим «коефіцієнт перерахунку», на який треба помножити офіційну статистику, щоб одержати реальні цифри. Ймовірно, йдеться про те, що загальна кількість ВІЛ-інфікованих не менша 600-700 тис. (близько 1,5 % всієї людності, а в т. зв. «групах ризику», які складають ін’єкційні наркомани, повії, гомосексуалісти й ув’язнені у виправних закладах, частка інфікованих набагато більша).
Існує верхня межа шляхетності: людина віддає життя заради порятунку батьківщини чи іншої людини. Підлота межі не має. Саме слово «підлота», трапляється, є заслабким, щоб характеризувати вчинки людини, котра за анатомо-фізіологічними ознаками належить до виду Homo sapiens.
«Дело, возбужденное прокуратурой Красногвардейского района Крыма по статье «Намеренное заражение другого лица вирусом иммунодефицита человека», передано в суд. Правда, в настоящее время носитель ВИЧ-инфекции, который заразил свою падчерицу, находится не на скамье подсудимых, а проходит лечение – у него открытая форма туберкулеза.
В сентябре 2007 года в прокуратуру Красногвардейского района сообщили из центральной районной больницы о том, что выявлена несовершеннолетняя девочка, зараженная ВИЧ-инфекцией. Информацию проверили и установили, что 15-летнюю Надю заразил вирусом иммунодефицита ее отчим. Обвиняемого задержали спустя десять дней, так как он скрывался. Сначала Иван, который состоит на учете как ВИЧ-инфицированный еще с 1996 года, не признавал свою вину. Надя сообщила следователю, что факт изнасилования подтвердит ее мама. Женщина полностью отрицала вину мужа, говорила, что Надя способна придумать что угодно. Более того, мама готова поверить, что дочка могла вступить в половую связь с кем-то, но только не с отчимом. Хотя саму Надину маму Иван тоже заразил ВИЧ, и она об этом знает. Такое поведение матери шокировало даже видавших виды правоохранителей. Иван нигде не трудится. Он уже несколько раз судим. По словам Нади, в тот день отчим сначала попросил ее вступить в половую связь, но она отказалась. Тогда Иван связал падчерице руки за спиной, раздел ее и бросил на кровать. Затем включил погромче телевизор и, спрятав нож под подушкой, пригрозил, что убьет ее, если она будет сопротивляться. Надя кричала, плакала, просила отчима не трогать ее. Но мужчина изнасиловал падчерицу. Экспертиза установила у девочки еще целый букет заболеваний, включая острую гонорею. Хотя в свое время Иван был предупрежден, что ему нельзя вступать в половые контакты иначе, как с презервативом. Вечером Надя все поведала маме. На что та ответила: молчи, никому ничего не говори. Спустя десять дней Иван все же признался правоохранителям, что изнасиловал падчерицу. Племянница Ивана, девятилетняя Марина, ставшая свидетельницей изнасилования, испытала сильное потрясение. Более того, девочка поведала, что дядя Ваня и к ней приставал с двусмысленными предложениями» (Е. Озерян, «Факты», 2008, № 39).
Кримінал, ВІЛ-інфекція, гонорея, туберкульоз – цього, вочевидь, достатньо, щоб з окремого Івана зробити монстра, котрий не лише зґвалтував падчерку, а чіплявся й до дівчинки, котрій нема 10 років. Чи йдеться лише про особисті проблеми смертельно хворого збоченця, чи має значення й загальна атмосфера асоціальності, атмосфера «останнього дня перед потопом», яка опанувала певні верстви населення? Лікарі знають, що сухоти мають здатність тримати хворого в стані постійного сексуального збудження («чахоточная похоть»); це – щось пояснюючи – не може виправдати нікого й нічого. Статеві стосунки вітчима з падчеркою (і навіть батька з донькою) трапляються частіше, ніж про них стає відомо. За будь-яких обставин це – гидота перед Богом і перед законом, але ВІЛ-інфікування дитини надає ситуації таких відтінків, для яких бракує слів у людському лексиконі.
Регіональні відмінності поширення ВІЛ/СНІДу в Україні дуже великі (і це ще одна наша особливість на тлі Європи); більшість інфікованих концентрується в регіонах сходу та півдня. У грудневі дні 2004 р. один колега, «біло-голубий» за переконаннями, так пожартував, коментуючи мої публікації в «Слові Просвіти»: «Навіщо Ви воюєте з «регіоналами»? Вони й так скоро вимруть від СНІДу». Поганий жарт, але найгірше те, що за ним стоїть. «Коли помре останній виборець» – так називається публікація в «Дзеркалі тижня» (2007, № 33), присвячена медико-соціальним і демографічним проблемам.
«Всьо буде Донбасс!» – повз три такі парканні гасла я проїжджаю щоранку дорогою до інституту; схоже, що йде до того. На власні вуха чув повідомлення Українського радіо про 4 тисячі повій-«гастролерок» у столиці, половина з яких «репрезентують» Донеччину й Дніпропетровщину. А чим вони гірші за киянок чи тих, що приїхали з інших міст? Таки гірші... «Дозорні дослідження» серед осіб, які «надають сексуальні послуги за плату» – так це називається – показали, що ВІЛ-інфіковано 8 % повій, які постійно мешкають у Києві, 13 % – у Херсоні, 18 % – у Житомирі, 25 % – у Полтаві, 27 % – в Одесі, 27,5 % – у Луцьку, 29 % – у Донецьку і 32 % – у Миколаєві. Втім, ці відмінності, БЕЗУМОВНО, ТИМЧАСОВІ, оскільки така група ризику трохи раніше чи трохи пізніше сягне «рівня повної насиченості» – 80-90 % ВІЛ-інфікованих (решта – переважно «новенькі»). У цьому сенсі показовими є «дозорні дослідження» споживачів ін’єкційних наркотиків (СІН). Ось картина катастрофи: частка ВІЛ-інфікованих серед СІН у Сумах –10 %, Херсоні – 17 %, Полтаві – 20 %, Вінниці – 23 %, Харкові – 23 %, Луцьку – 26 %, Черкасах – 27 %, Донецьку – 41 %, Одесі – 41 %, Житомирі – 48 %, Києві – 49 %, Сімферополі – 51 %, Миколаєві – 67 %. Недостатньо знаємо, які справи в середовищі гомосексуалістів (неохоче погоджуються на обстеження) й арештантів (ніхто ними не цікавиться); можемо лише здогадуватися про комбінацію «повія-наркоманка», оскільки для надійних висновків треба обстежувати великі контингенти, а грошей нема, все витрачено на «мерседеси». Написав це слово – «мерседеси» – й аж самого пересмикнуло від заяложеного штампу. Можете, панове, скористатися якоюсь іншою риторичною фігурою – «на земельку, на хатинку, на рахунок у далекому банку»... яка різниця? Питання стоїть руба: сьогодні витрачати гроші на все, що в той чи інший спосіб пов’язане з профілактикою, чи завтра – на лікування? Є, правда, варіант – витрачати мінімум, достатній для декларування добрих намірів (особливо перед світовою спільнотою), а коли народ почне буквально вимирати від техногенних забруднень, горілки, наркотиків і СНІДу, накивати п’ятами туди, де чисто. Цей варіант не обговорюється і не вважається таким, що існує; можливо, насправді ніхто не плекає таких планів. Але кожний процес має внутрішню логіку, яку можна коригувати лише чимось потужнішим за неї (а гроші – чинник корекції). І які ж це суми, запитаєте ви? 10 тис. гривень на рік для т. зв. антиретровірусної терапії (APT) одного ВІЛ-інфікованого (яка дає йому змогу лишатися лише носієм вірусу, а не хворим) і 50 тис. гривень на рік для підтримання життя одного хворого на СНІД (упродовж терміну, який йому судився).
Про можливі сукупні збитки держави, пов’язані з ВІЛ/СНІДом. можемо дізнатися з документа, який опрацювали фахівці Міжнародної організації праці (МОП) для Російської Федерації. Загалом передбачено п’ять сценаріїв – найкращий, найгірший і три проміжні. Не маємо можливості обговорювати всі, зупинимося на двох проміжних. Якщо ймовірність інфікування лишиться такою, як 2001 року, а його профіль (брудні шприци, статеві контакти, передача від матері до дитини) не зміниться, РФ максимальну кількість хворих на СНІД матиме 2010 p., а далі почнеться зменшення їх кількості, бо число померлих перевищуватиме кількість нових випадків захворювання. За таких обставин максимальні витрати (млрд. руб. у цінах 2002 р.) припадуть на 2010 р.: на ВІЛ-інфікованих – 7,96; на лікування хворих на СНІД – 33,49; всього 41,45 з поступовим зменшенням до 16,89 млрд. руб. у 2050 р. Якщо профіль інфікування не зміниться, але групи ризику, про які ми говорили вище, перейдуть у стан насичення (практично всі повії та всі ін’єкційні наркомани будуть ВІЛ-інфіковані), з 2010 до 2030 року щорічна кількість хворих на СНІД коливатиметься в межах 350-380 тис, і лише після цього їх вимирання матиме більшу швидкість, ніж перехід ВІЛ-інфікованих у категорію хворих. Максимальні витрати припадуть на 2015 рік і поступово знизяться до 2050 року. Якщо ВВП Росії має зрости з 10900 млрд. руб. (2002 р.) до 87344 млрд. руб. (2050 р.), то ВІЛ/СНІД зменшить останній показник на 1966 млрд. руб. у кращому і на 4629 млрд. руб. у гіршому з двох прогнозів (нагадаю – проміжних, не найстрашніших). Україна випереджає Росію за швидкістю поширення ВІЛ/СНІДу, оскільки, зокрема, має меншу частку мусульманського населення (за поодинокими винятками «невразливого» до цього лиха).
Від хвороб, які провокує тютюн, щороку помирає 100-110 тис. людей, від травм – 25 тис., від туберкульозу – майже 11 тис., від отруєння алкоголем – 10 тис., а від СНІДу – 2600. Чи не перебільшую я загрозу підступного вірусу? Ні. Час минає, і «німа» інфекція у ВІЛ-носіїв активізується, процес переходить у клінічну форму. Цей злам насправді щойно розпочався, і з кожним роком зростаюча кількість ВІЛ-інфікованих доживає до смертельної хвороби. Тих, що помирають з інших причин, менше не стає, але СНІД буде вагомим до них додатком.
За часів радянщини газети не публікували критичних матеріалів, автори яких не могли запропонувати засобів для розв’язання обговорюваної проблеми. Загалом – хороший метод, щоб уникнути соціально загострених тем, але в такому підході є свій позитив. Чи можна запропонувати щось реальне для ефективного втручання в перебіг епідемії ВІЛ/СНІДу? Гадаю, що так: є зарубіжний досвід і розумні міркування вітчизняних фахівців. Мусимо лише пам’ятати, що набутий імунний дефіцит – реальна, але нетрадиційна загроза для національної безпеки, запобігання якій потребує рішучих (і нетрадиційних) заходів: засадничою характеристикою вільного падіння є зростання його швидкості. Те, що ви. шановне панство, прочитаєте далі, прошу сприйняти не як жарт (тема не викликає гумору), а як найпростішу математичну модель поширеності СНІДу в Україні протягом останніх семи років (2000-2006). Ідеться саме про клінічно хворих (а не про носіїв ВІЛ), бо пацієнтам із цієї групи здебільшого встановлюють правильний діагноз, відтак їх «офіційна» кількість близька до реальної. Виявляється, що збільшення цієї кількості узгоджується з фізичною формулою вільного падіння, яку школярі запам’ятовують у шостому класі, а саме:
S=gt2:2,
в якій S – це шлях (відстань), який пролетіло тіло за час падіння, t – час, який тривало падіння, a g – прискорення, зумовлене тяжінням Землі. Стосовно СНІДу S означатиме кількість хворих на 100 тис. населення на кінець 2006 р., t, як ми вже домовилися, – 7 років, а g – щорічне зростання швидкості, з якою збільшується зростання кількості хворих. У такий спосіб виходимо на взаємозалежність двох параметрів, коли один з них (S) пропорційний квадратові іншого (t), – а таких варіантів у математичному моделюванні хоч греблю гати: можемо говорити про динаміку поширеності СНІДу, скориставшись стандартними деталями з логіко-математичного «конструктора».
А тепер – прогноз, зроблений за допомогою цієї моделі. Якщо кількість ВІЛ-інфікованих зростатиме так, як 2000-2006 рр. (1); якщо ймовірність переходу ВІЛ-інфікованої особи в категорію хворих на СНІД лишиться на попередньому рівні (2); якщо виживання таких хворих упродовж одного року не зміниться (3), то в кінці 2007 р. в Україні на кожних 100 тис. осіб матимемо 20,2 хворих на СНІД, а до кінця 2009 р. ця кількість зросте ще в півтора рази (до 31,0 на 100 тис.). Таку екстраполяцію (тобто математичну проекцію минулого на майбутнє) можна продовжити хоч на 100 років. Але це не має сенсу; три передумови прогнозування, які перераховано вище, витримані не будуть через дві обставини: відбуватиметься насичення груп ризику і зростатиме поширення інфекції від цих груп до решти населення через гетеросексуальні контакти. Можна застосувати відповідні поправки і зрештою вийти на такого типу показники, якими оперували фахівці МОП під час моделювання ситуації в Росії. Це цікаво, але... Сьогоднішні проблеми – кричати на ґвалт й обговорити першочергові завдання.
Умовно кажучи, в подальшому кожне речення з цього переднього слова «розшифровується», ширше чи вужче обговорюється. Сподіваюся на увагу і терпіння шановних читачів.
«Обворожительнейшие дамы! Господа! Зная ваше врожденное мягкосердечие, я убежден, что предисловие к моему труду покажется вам тяжелым и печальным, ибо таково воспоминание о последнем чумном поветрии, бедственном и прискорбном для всех, кто его наблюдал и кого оно так или иначе коснулось. Не подумайте, однако ж, что вся книга состоит из рыдании и стонов, – я вовсе не намерен отбивать у вас охоту читать дальше.
От этой болезни не помогали и не излечивали ни врачи, ни снадобья. То ли эта болезнь неизлечима, то ли виной тому невежество врачевавших (тут были и сведущие лекари, однако ж преобладали многочисленные невежды как мужеского, так равно и женского пола), но только никому не удалось постигнуть причину заболевания и, следственно, сыскать от нее средство. (Джованни Бокаччо, «Декамерон», 1498)".
Кілька зауважень. Перше: в мої плани не входить аналіз сотень і тисяч наукових публікацій, присвячених проблемі ВІЛ/СНІДу. Відтак я скористався кількома десятками найбільш інформативних джерел (на папері та в Інтернеті), а найкращі з них долучив до списку рекомендованої літератури. Друге: психологічний, соціологічний та медико-соціальний контекст епідемії набутого імунодефіциту (особливо якщо йдеться про Україну) не має належного віддзеркалення в науковій літературі. Це спонукало до цитування поточних публікацій в ЗМІ; сподіваюся, шановні читачі переконаються в продуктивності такого підходу.
Маю приємний обов’язок висловити щиру подяку докторові мед. наук М.Г. Ахаладзе, докторові мед. наук О.М. Вайсерману, лікарям вищої категорії А.П. Войтенко, Л.М. Ковальчук і В.А. Чернявському, Національному кореспондентові Міжнародного бюро праці в Україні В.І. Костриці, кандидатові біол. наук Н.М. Кошель, кандидатові фіз.-мат. наук О.М. Ходзінському та лаборантові І.С. Поляковій за допомогу в роботі та підготовці рукопису до друку.
Розділ І. КОНСПЕКТ ДЛЯ ЛІКАРІВ І ГІГІЄНІСТІВ
Клінічним проблемам ВІЛ/СНІДу сьогодні присвячена величезна кількість публікацій на папері та в Інтернеті. Водночас – про це свідчить щоденна практика – не всі лікарі (кажучи м’яко) мають належний мінімум знань. Цьому сприяє усвідомлена чи підсвідома позиція посадовців різного рівня, спрямована на замовчування гострої соціальної проблеми – такої, на якій не «заробиш» іміджу; такої, яка вимагає – якщо не ховатися від правди – перерозподілу фінансових потоків лише для того, щоб не стало «гірше», щоб усе лишилося бодай так поганенько, як є сьогодні. Так чи інакше, конспективний виклад того мінімуму, з яким має бути знайомий кожний лікар (незалежно віл спеціалізації), є справою корисною. Для цього найбільш придатними є тексти, написані фахівцями (інфекціоністами та венерологами). Я наводжу їх в оригіналі (цитую), запозичивши переважно в Інтернеті:
httр://www.medkurs.ru/lecture4k/venerealdisease/vd41/7924.html (1);
http://www.vcnerologs.ru/derm.-spida2.php (2);
http://www.eurolab.ua/ru/information/articles/299/1738/ (3).
Посилання на друковані джерела - в списку рекомендованої літератури.
§ 1. Загальні відомості
«Достоверно установлено, что основным путем передачи ВИЧ является половой. Кроме того, инфекция может передаваться при переливании донорской крови или ее препаратов от больною, использовании нестерильных шприцев, игл и другого инструментария, загрязненного зараженной кровью.
Следует указать на отсутствие инактивирующего влияния сыворотки крови на ВИЧ и роль спермы, обладающей иммуносупрессивным действием но отношению к крови и другим жидкостям и клеточным образованиям женского организма, что способствует заражению СПИДом.
Другие пути передачи инфекции (воздушно-капельный, пищевой, контактно-бытовой) при СПИДе значения не имеют. Не являются переносчиками ВИЧ кровососущие насекомые и членистоногие, так как в их организме вирус быстро погибает.
Среди зараженных ВИЧ значительную часть составляют гомосексуалисты. Это объясняется тем, что при половом контакте у этих лиц часто возникают трещины слизистой оболочки прямой кишки, анального отверстия, в результате чего вирус легко проникает в кровь. Не исключено наличие в прямой кишке рецепторов, в месте локализации которых вирусы проникают через слизистую оболочку. При нормальном физиологическом половом контакте между мужчиной и женщиной гораздо реже создается возможность проникновения ВИЧ в кровь. В этих условиях значительно чаще заражаются женщины. Важное эпидемиологическое значение для инфицирования имеют беспорядочные половые сношения.
Второй по значению группой риска являются наркоманы, вводящие наркотики внутривенно, особенно при групповом применении нестерилизованных шприцев и игл.
Третьей группой риска являются проститутки, инфицированность которых постепенно возрастает. В ряде стран до 80 % таких женщин инфицированы ВИЧ.
К группам риска следует отнести лиц, которым была перелита донорская кровь или вводились препараты крови без предварительного контроля на наличие ВИЧ, больных гемофилией, жителей стран, где СПИД имеет широкое распространение.
ВИЧ, накапливаясь в лимфоцитах, содержится и в биологических жидкостях больного, однако в достаточных для заражения количествах вирус обнаруживается только в крови, сперме, влагалищных выделениях, крайне редко в женском молоке».
* З повним текстом монографії можна ознайомитись
у науковій бібліотеці Інституту геронтології

Войтенко В.П. Екологічна криза в Україні (демографічні студії) / В.П. Войтенко, Н.М. Кошель, А.В. Писарук. – К.: «Фенікс», 2010. – 280 с. – ISBN 978-966-2523-01-0.

Робота присвячена глибокому системному аналізові проблем медичної демографії у контексті екологічного неблагополуччя. Розглянуто методологічні принципи демографічних процедур у вивченні захворюваності, смертності та тривалості життя, а також поєднання екологічних, загально біологічних, патофізіологічних (методичних), соціальних і демографічних (статистичних) підходів під час системного синтезу уявлень щодо сутності процесів, зумовлених зовнішніми і внутрішніми для організму чинниками. Конкретизовано, що явища життя, старіння і смерті можуть і повинні входити в єдину науку, яка вивчає всю сукупність процесів становлення, розвитку і загибелі організму в конкретних соціальних та екологічних умовах його існування. Певною мірою медична демографія є однією з наукових дисциплін, яка значною мірою сприяє виробленню єдиних поглядів на окремі стадії життєвого циклу, на зв’язок між внутрішньою гомеостатичністю організму і безперервними змінами зовнішнього середовища, на закони, які детермінують нерозривність буття індивіда і популяції, до якої він належить. Робота призначена для фахівців з екології, лікувальної медицини, демографів та гігієністів.


Войтенко В.П. Інтегративна радіоекологія (демографічні моделі) / В.П. Войтенко, А.В. Писарук, Н.М. Кошель. – К.: «Фенікс», 2013. – 244 с. – ISBN 978-966-2523-05-8.
ВІД АВТОРІВ
У 1848 р. в Лондоні засновано Загальну раду здоров’я, яка мала звернути увагу на умови життя та високу смертність у англійських містах. Закон 1875 р. накладав на органи місцевої влади відповідальність за прибирання нечистот, каналізацію та водопостачання. За чергової пандемії холери британські втрати становили лише десяту втрат, що їх зазнали Росія, Німеччина, Італія та Австро-Угорщина. Після пандемії 1893-1894 рр. Гамбург втратив 8000 городян, Москва й Санкт-Петербург – понад 800 000, а Британія могла пишатися тим, що взагалі запобігла спалахові холери.
За офіційними даними на кінець 2011/початок 2012 року на обліку в медичних закладах України перебували (тис. осіб): ВІЛ-інфікованих 120,2; хворих на СН1Д 18,8; хворих на сифіліс. 48,7; хворих на активний туберкульоз 70,7 (загалом 258,4 тис). Перебувають на обліку також 597,8 тис. хворих па алкоголізм і алкогольні психози; 1164,0 тис. хворих на розлади психіки та поведінки; 1015,5 тис. хворих на злоякісні новоутворення (загалом 2777,3 тис. осіб). Маємо певні уявлення про внесок внутрішніх чинників і довкілля в патогенез багатьох хвороб. Багато знаємо про середовищні провокатори онконатології – канцерогени хімічної та радіаційної природи. На початок 2012 року в Україні 1283300 осіб працювали в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Це – 28,9% до облікової кількості штатних працівників. 990 400 з них (36,0 % облікової кількості) припадає на промисловість, лише 42500 осіб (8,7% від штату) на сільське господарство. Формально все правильно, штат і облік – основи статистики. Проте па землях, затруєних гербіцидами, пестицидами і мінеральними добривами, викидами металургійних та хімічних комбінатів, природними і післяаварійними радіоізотопами працює (і живе навіть тоді, коли не працює) значно більша частка наявного на 1 січня 2012 р. 14,2-мільйонного сільського населення.
Знаємо про потенційні канцерогени, мутагени, тератогени, алергени та імуноденресанти, які з індустріальних міських зон розповзаються по країні. Знаємо про радіаційну та хімічну небезпечність низки продуктів харчування, які село споживає і постачає на «дикі» міські базари, трапляється – на легальні торговища. В такий спосіб сільський люд виживає, це щоденна соціальна реальність. Інтегративна радіоекологія розпочинається там, де дія іонізуючого опромінення вивчається з обов’язковим урахуванням супутніх ефектів хімічних і біологічних чинників, де об’єктом медико-демографічних дослідницьких зусиль є цілісні популяції, а не виокремлені страти (когорти). Інтегративна радіоекологія, аналізуючи подібність і відмінності між радіаційним прогероїдним синдромом та природним старінням, crac розділом загальної радіобіології; вивчаючи репродуктивні утрати, долучається до репродуктивної медицини і популяційної генетики; фіксуючи специфічний спектр хромосомних аберацій при радіаційних і хімічних пошкодженнях лімфоцитів, розкриває нові перспективи цитогенетики; дослідження взаємних віддзеркалень надорганних, органних, клітинних і субклітинних ефектів іонізуючого опромінення та їх клінічних маніфестацій в залежності від віку, статі, фахових і соціальних чинників надає прагматичного операціонального звучання медичній радіобіології, сенс якої сьогодні лишається недостатньо визначеним.
Ці проблеми не є. новими для «післячорнобильської» наукової спільноти. Бачимо своє завдання в їх системному вивченні на основі багатовимірної математичної статистики. Вважаємо популяційну/ інтегративну радіоекологію засадничим поняттям, що не мас прив’язки лише до Чорнобильської аварії і поширюється на низку науково-практичних проблем.
Маємо приємність за підготовку рукопису до друку подякувати нашим колегам по лабораторії. Ми вдячні докторові мед. наук М.Г. Ахаладзе за участь у написанні розділу «Радіація і біологічний вік», докторові економ, наук О.Г. Рогожину за обговорення медико-соціальних проблем сучасного села. За інформаційну підтримку особлива подяка пані Н.С. Власснко (Держслужба статистки України) і пані В.Г. Костючепко (бібліотека Інституту геронтології). Вважаємо своїм обов’язком сказати добрі слова на адресу спонсора, що долучився до підтримки цього видання на умовах анонімності.
* З повним текстом монографії можна ознайомитись
у науковій бібліотеці Інституту геронтології

Войтенко В.П. Онкологія – XXI. Книга про смуток і надію / В.П. Войтенко. – К.: «Фенікс», 2013. – 172 с. – ISBN 978-966-2523-11-9.
Монографія розрахована на широке коло читачів – від неспеціалістів до фахівців у медицині та біології. Злоякісні пухлини (рак), займаючи одне з провідних місць серед причин смерті, сьогодні вивели онкологів на першу позицію за методологією вивчення клітинних і молекулярних механізмів життя. Ще ніколи успішне лікування раку не мало таких реальних перспектив, як сьогодні. В монографії обговорюються нові підходи, завдяки яким найближчі 10-15 років в онкотерапії стануть проривними.

Радіація та популяція України / В.П. Войтенко, А.В. Писарук, Н.М. Кошель, Л.В. Мєхова. – К.: Фенікс, 2013. – 36 с. – ISBN 978-966-2523-09-6.
Робота присвячена оцінці міжрегіональних відмінностей впливу екологічних чинників на смертність від головних причин чоловіків та жінок України. Оцінка внеску аварії на ЧАЕС в екологічне навантаження базується на вивченні смертності в регіонах України з різними показниками радіаційного і хімічного забруднення (окремо в містах і сільських поселеннях). На увагу заслуговують проблеми залежної від віку патології людей, пов’язаної із забрудненим довкіллям, які мають розмиту симптоматику і неоднозначно трактуються при діагностиці і лікуванні. Робота призначена для радіобіологів та геронтологів, медичних працівників, екологів, може бути використана в соціальній сфері.

Войтенко В.П.     Кохання і секс / В. П. Войтенко. – К. : Фенікс, 2011. – 196 с. – ISBN 978-966-2523-02-7.
Від автора
Якби чоловіки зібралися докупи, щоб обговорити погляди на кохання, комюніке мало б орієнтовно чотири пункти (відповідно до різних чоловічих уподобань).
Жінку – кожну жінку – треба цілувати так, наче вона є першою у твоєму житті: обережно, ніжно і цнотливо.
Жінку – кожну жінку – треба цілувати так. наче вона є останньою у твоєму житті: самовіддано, пристрасно й беззастережно.
Найбільше щастя випадає тому, чиє кохання квітне упродовж всього життя, а перша кохана лишається єдиною і останньою.
Тими поцілунками перейматися не варто. Не треба триматися першої чи палахкотіти біля останньої: найголовніше – спокій.
Вам, добірне товариство, якісь життєві позиції здадуться більше прийнятними, якісь менше, але кожна має право на існування в межах моралі та закону. Проте багатовимірність кохання і примхи сексу можуть спричинити їх різновиди, від прийнятності відхилені. Медичні підручники давно вже взяли на облік богів-олімпійців. причетних до кохання: Афродіта, Ерот, Пріап... Але передовсім Венера, богиня кохання, і. на жаль, його паскудних венеричних супутників. Два чинники визначають розповсюдження хвороб, які передаються статевим шляхом: «просто розпуста» і проституція. Кордон між ними не є чітким: розпусники-чоловіки часом не від того, щоб «купити», розпусниці-жінки бувають готові «продати».
Люди запровадили у щоденність сексуальну активність – у багатьох випадках як винагороду за брак влади й власності, як засіб самоствердження. Про статеві здобутки достойника з порожнім гаманцем Дон Жуана знає увесь світ. Аматорське багатолюбство неможливо поставити під лікарський контроль. Єдиний засіб вплинути на ситуацію – статеве виховання під гаслом «Хай живе презерватив!».
Оборонний, харчовий і статевий інстинкти на 100 % визначають поведінку жаби, на 90% – вовка, на 85 % – павіана, на 80% – шимпанзе. Про людей важко сказати щось певне, бо багато з нас тримаються жаб’ячого рівня. Але справа не лише в кількісних показниках. Оборона та харчування не мають відтінків аморальності. Не соромимось, відбиваючись від собаки, і не ховаємось, щоб з’їсти хліба. Натомість усе причетне до сексу вважається сороміцьким. Лише культура дозволяє не заблукати у двох подушках, розрізняючи, де таємниця, а де ганьба. Одначе тут є складник не морального, а естетичного тембру. Побиваться молоденька панночка в одному з романів М. Горького: «Послушайте, но ужасно – Бог и половые органы!» Статеві органи занадто близькі до асенізаційних; доцільність саме такого їх розташування незаперечна, знайти їм інше місце неможливо, але... Ми всі мусимо перебрести через фізіологію у пошуках кохання. Навіщо людині розум, якщо через нього гидує власним тілом? Маємо знати, що саме через розум для Людини не є характерною інстинктивна стандартність статевої поведінки. Почувши слово «секс», знаємо, про що йдеться – в крокодилів, солов’їв чи слонів, проте не маємо певності стосовно людей: секс за згодою чи зґвалтування, секс гетеро- чи гомосексуальний?
Коли йдеться про заангажованісгь сексом, багато про що свідчать експериментальні спостереження, зокрема поведінка кицьок і котів. Якщо під час статевого акту поманити його учасників мишкою, то Мурочка (в 9 випадках із 10) за нею побіжить, а Васька (в 10 випадках із 10) не рушить із місця. Це демонструє спеціалізацію статей: Васька конче мусить запліднити, а Мурка має виносити та вигодувати (і для цього потрібна мишка). В суспільстві Homo sapiens справа стоїть не так однозначно, але в певних ситуаціях поведінку також визначає дарвінівська простота. Якщо чоловік забезпечує «мишкою» її та дітей, дружина може почуватися щасливою незалежно від того, що діється поза подружнім ліжком (а в мусульман верхня межа стандарту – 4 дружини).
Ця книга задумана давно і писалася поволі. Вона розрахована на дорослих людей, готових разом зі мною міркувати над тим, чим є кохання та секс у своїх фізіологічних, психологічних, соціальних і гуманітарних вимірах. Тема потребує звертання до специфічного матеріалу (жорстокого, коли йдеться про деякі різновиди сексопатології); сподіваюся на розуміння шановних читачів.
З приємністю висловлюю щиру подяку М. Ахаладзе, О. Вайсерманові, О. Діденко. В. Костюченко, Н. Кошель, О. Кульчицькому. Л. Мєховій, А. Писарукові та І. Поляковій за обговорення окремих фрагментів книги і допомогу в підготовці рукопису до друку.
В. Войтенко, професор
2011, травень.
* З повним текстом монографії можна ознайомитись
у науковій бібліотеці Інституту геронтології

Войтенко В.П.     Людина і злочин. Мораль очима лікаря / В. П. Войтенко. – К., 1997. – 141 с.
Наука про Каїна. Злочинність в Україні. Суспільні напруження й кримінал. Убивства, самогубства, смерть під колесами. Чи можна заборонити порнографію й проституцію? Сексуальні маніяки. Жінки – убивці. Алкоголізм: пристрасть чи хвороба? Наркотики і наркомани. Видима і прихована мафія. «Лицарі ордену Свині» – хто вони? Правителі – злочинці. Кримінальна географія України. Київ: три міста в одному. Гени злочинності від вовка і мавпи? Що нас чекає через 100 років.
Книга розрахована на науковців, студентів, широкий загал – усіх, кому небайдужа доля нашої держави.
«Людина і злочин. Мораль очима лікаря» є третьою книгою в науково-публіцистичному циклі «Людина», над яким працює автор («Люди і вибори. Нариси з політичної арифметики», 1995; «Людина і нація. Нотатки генетика», 1996).

Войтенко В.П.     Людина на зламі тисячоліть. Метанойя / В. П. Войтенко. – К., 1998. – 140 с.
Що ми знаємо про те, чого не знаємо? Прийнятні і неприйнятні сутності. Метанойя. Розум чи Віра? Релігія як філософія, а філософія як література. Дзеркала і пісочні годинники – засадничі інструменти пізнання. Магія чисел. Від Емпедокла до Фрейда. Злам тисячоліть: кінець філософії чи початок? Словник метанойї – розпач і надія.
На сторінках книги читач знайде аналіз деяких пізнавальних проблем, які вважаються нудними, як схоластика, а насправді є захоплюючими, як пригодницький роман.
«Людина на зламі тисячоліть. Метанойя» є четвертою книгою в науково-публіцистичному циклі, над яким працює автор («Люди і вибори», 1995; «Людина і нація», 1996; «Людина і злочин», 1997).

Войтенко В. П.     Людина і нація: Нотатки генетика / В. П. Войтенко. – К., 1996. – 71 с.
Міжнаціональний шлюб – взаємодія генів чи їх взаємознищення? «МИ» і «ВОНИ»; «СВОЇ» проти «ЧУЖИХ» – ксенофобія. Теорія зла: расизм, шовінізм; від Шопенгауера до Гітлера – націонал-соціалізм; від Маркса до Сталіна – більшовизм. Українські негри. Що таке малоросійство? Російське питання. Український націоналізм: правда і кривда. Українці на уламках імперії. Геть від Москви? Соціальна сліпота і лукаві поводирі. Кого може у дзеркалі побачити осел? Права людини і права нації. М. Драгоманов і «драгомановщина», Дм. Донцов і «донцовщина». Куди йдемо?
На сторінках брошури читач знайде аналіз національних проблем, який ґрунтується на досягненнях сучасної генетики і соціології.

Войтенко В.П.     Україна: десять років самотності. Системний погляд на безсистемні реалії / В. П. Войтенко. – Львів : «Універсум», 2001. – 152 с. – ISBN 5-7745-0865-Х.
«Україна у XXI ст. змушена тягти за собою вантажі іншого ґатунку. Це, по-перше, деморалізований народ, схильний водночас і до анархії, і до безмежного конформізму. Це, по-друге, інтелігенцію, яка значною мірою втратила ролі, духовного стрижня нації, перетворившись на посередника між народом і номенклатурою. Це, по-третє, сама номенклатура, більша частина якої у радянські роки не мала розуму й совісті, а нині позбулася ще й страху. Четвертим, найнебезпечнішим тягарем є найвищі державні посадовці, які народу не бачать, інтелігенцію зневажають, а номенклатури бояться».
Володимир Войтенко

Войтенко Владимир Платонович.     Ночной дневник [Текст] : стихи. Поэма / В. П. Войтенко. – К. : Феникс, 2010. – 130 с. ; 21 см. – (в м. пер.) : 15.00 грн.


АВТОРЕФЕРАТИ ДИСЕРТАЦІЙ

Войтенко В. П.     Влияние генетических факторов на заболевания сердечно-сосудистой системы у людей пожилого, старческого возраста и долгожителей: Автореф. дис. на соискание уч. степени д. мед. н. : 14.01.05 – внутренние болезни / В. П. Войтенко. – К., 1975. – 44 с.

БРОШУРИ

Войтенко В. П.     Старение и продолжительность жизни: взгляд в будущее / В. П. Войтенко. – К.: О-во «Знание» УССР, 1987. – 48 с.
Освещаются социальные, медицинские и общебиологические аспекты проблемы старения и продолжительности жизни. Речь идет о наиболее перспективных направлениях современной биологии и медицины, с развитием которых связаны дальнейшие достижения в борьбе за активное долголетие. Брошюра рассчитана на лекторов, пропагандистов, медицинских работников, широкий круг читателей.

Войтенко В. П.     Феномен людини: Двадцять дзеркал / В. П. Войтенко. – К., 1999. – 57 с.
Що ми знаємо про людину, її окремі властивості і феномен їх сукупної дії? На сторінках брошури читач знайде аналіз деяких проблем, які охоплюють біологічні й соціальні складники природи Homo Sapiens.

ПРЕПРИНТИ

Вплив рентгенівського випромінювання у ранньому онтогенезі на життєздатність і тривалість життя імаго Drosophila melanogaster / О.М. Вайсерман, Н.М. Кошель, В.А. Савінова, В.П. Войтенко. – К., 2000. – 11 с. [Препринт 2000.1]

Войтенко В.П. Чи впливає радіаційне забруднення на тривалість життя людності в Україні? / В.П. Войтенко. – К., 1995. – 5 с. [Препринт 95.1]

Вайсерман О.М. Вплив нітрат алюмінію на біологічний вік та тривалість життя Drosophila melanogaster / О.М. Вайсерман, Н.М. Кошель, В.П. Войтенко. – К., 1998. – 7 с. [Препринт 98.2]