ІСТОРІЯ ІНСТИТУТУ (версія сторінки до 2008 р.)

Інститут геронтології був створений у травні 1958 року як Інститут геронтології та експериментальної патології АМН СРСР. Організація такого інституту саме в Києві була історично зумовле­на тим, що Україна відігравала і відіграє особливу роль у розвит­ку світової геронтології. В Україні працювали вчені, з чиїми іменами пов’язане становлення геронтології: І.І.Мечніков – вітчизняний основоположник геронтологічної проблеми, багато років був професором Новоросійського університету в Одесі; О.М.Сєверцев і І.І.Шмальгаузен, які заклали основи вивчення біології старіння, працювали в Київському університеті; школа онтофізіологів О.В.Нагорного формувалася в Харківському університеті; О.О.Богомолець – Президент Академії наук України в 30-х роках ХХ ст. і організатор двох київських науково-дослідних інститутів медико-біологічного профілю, на багато років визначив шляхи наступного розвитку геронтологічної проблематики.
О.О.Богомолець ініціював експедиційні обстеження довгожителів. Його творча співдружність з М.Д.Стражеском сприяла подальшому розвитку в Україні клінічної фізіології людини, що старіє. В 1938 році О.О.Богомолець скликав у Києві одну з перших конференцій в світі, присв’ячену проблемам старіння та довголіття.

Інститут геронтології, організований через 20 років після проведеної конференції, очолив відомий патофізіолог, учень О.О.Богомольця – академік М.М.Горєв. Період становлення інституту характерний тим, що його колектив з перших кроків був націлений на дослідження фундаментальних механізмів старіння, на вивчення біології старіння як основи геронтології і геріатрії. В цьому безумовна заслуга першого директора інституту.

З перших років існування інституту і до кінця ХХ ст. в ньому плідно працював всесвітньо відомий фізіолог і геронтолог В.В.Фролькіс, засновник найкрупнішої наукової школи з фізіології старіння.

З 1961 року інститутом керував Д.Ф.Чеботарьов, клініціст широкого профілю, який створив можливості посилення фундаментальних досліджень процесів старіння людини.
Ідеї і наукові традиції шкіл М.Д.Стражеска і О.О.Богомольця, по-творчому сприйняті Д.Ф.Чеботарьовим, визначили подальші тенденції розвитку інституту – було збережено провідне значення біології старіння, але акцентовано увагу на клініко-фізіологічному напрямку геронтологічних досліджень, на комплексності вивчення експериментальних, клінічних, гігієнічних і соціальних аспектів геронтологічної проблематики.

В 1988 році інститут очолив В.В.Безруков, вихованець інституту, фахівець у галузях фізіології старіння і соціальної геронтології.